Шановні батьки! Любі діти!

     Війна в Україні відбувається не лише на лінії фронту, але й в інформаційному просторі. Нашим завданням є дотримуватись інформаційної гігієни, зберігати спокій та використовувати інформацію на користь наших дітей та нашого майбутнього.

     Ми пропонуємо вам підбірку корисних матеріалів, які спрямовані на психологічну підтримку як дорослих, так і дітей. Дані рекомендації розміщені у вільному доступі та відкриті для безкоштовного користування.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ?

     Триває вторгнення росії в Україну. Збройні Сили України героїчно відбивають атаки ворога, а мільйони українців  переховуються у бомбосховищах. Як говорити з дітьми про війну? Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити?

ДАТИ ДИТИНІ ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ

     Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходить до своїх дорослих, яким довіряють – отримують відповідь.

ТЕРПЛЯЧЕ ВІДПОВІДАТИ НА ТІ САМІ ПИТАННЯ ЗНОВУ

     Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

ДАВАТИ ТІЛЕСНИЙ КОНТАКТ

     У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

ПІДГОТУВАТИСЯ ДО РОЗМОВИ

     Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує – діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», «відчепися», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

ВІДПОВІДАТИ ЛИШЕ НА ПИТАННЯ, ЯКІ СТАВИТЬ ДИТИНА

     Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

ПРОГОВОРЮВАТИ РУТИННІ РЕЧІ

     Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку – адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

НАГАДАТИ, ХТО Є ПОРУЧ З ДИТИНОЮ

     Дошкільнятам важливо дати зрозуміти : «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є …» - перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна – це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

НА НЕБЕЗПЕЧНІЙ ТЕРИТОРІЇ ПОВТОРЮВАТИ

ПЛАН ДІЙ

     Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна.

ПОКАЗАТИ ЗГУРТОВАНІСТЬ СОЛДАТ

     Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в небезпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати – люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях – треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той хто про нього може подбати.

ДОЗВОЛИТИ ПОЧУТТЯ

     Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна сказати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс – дати глину, тісто, пластилін, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

НЕ ФОРМУВАТИ УПЕРЕДЖЕННЯ

     Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

НЕ ЗАКРІПИТИ НЕГАТИВНІ РЕАКЦІЇ

     Є небезпека закріпити негативні особливості поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно – батьки починають адресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим мимоволі з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу – агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ВАЖЛИВІШИЙ ЗА СЛОВА

     Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним – для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю – найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе – це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ЗМІНИ В ПОВЕДІНЦІ ДИТИНИ

     Коли дитини не ставить запитань – це не означає, що тема її не зачіпає.

     У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам'ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінкою показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. діти старшого дошкільного віку іноді регресують – поводяться, як малюки, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності – смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез – це все ознаки, що щось відбувається.

ЗА ТРИВОЖНИХ СИМПТОМІВ – ДОТРИМУВАТИСЯ РИТУАЛІВ І РОЗМОВЛЯТИ

     Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилося?»

ГРАТИ

     Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило – з дошкільнятами треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

СЛУХАТИ ДИТИНУ УВАЖНО

     Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Їй важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитеся очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

ДАТИ ІМПУЛЬС НА ДІЮ

     Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

ГОВОРИТИ ПРО ТЕ, ЯК ДИТИНА МОЖЕ ПІДТРИМАТИ БЛИЗЬКИХ У НЕБЕЗПЕЦІ

     Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змалювати картину, що відбувається. Проговорити прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, - поговорити з ними по телефону або написати в месенджер, якщо це важливо, заспокоїти, розповісти про себе.

ПРИДУМАТИ ВЛАСНІ РИТУАЛИ

     Із дітьми старшого дошкільного віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть – поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

НАЗИВАТИ РЕЧІ СВОЇМИ ІМЕНАМИ

     Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати – означає померти. Треба казати як є – людина померла, якщо дитина про це питає.

ІГРОВІ ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУГИ У ДИТИНИ ПІД ЧАС ГУЧНИХ ЗВУКІВ, ЩО ЛЯКАЮТЬ

{C}·                Пограти в слоника, який обмахується вухами: прикладаємо долоні до вух – відкриваємо – закриваємо.

{C}·                Пограти в «комах», уявляємо, що в приміщенні багато комарів і ловимо їх, плескаючи гучно в долоні, але не торкаючись інших гравців.

ТАКТИЛЬНІ ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУГИ У ДИТИНИ ПІД ЧАС

 ГУЧНИХ ЗВУКІВ, ЩО ЛЯКАЮТЬ

{C}·                Помасажувати вуха (наче ми робимо масаж вух слонику) та простукати зону за вухами.

{C}·                Викликати позіхання: проводимо пальцями від козелка вуха до щелепного суглоба і пропонуємо дитині позіхати.

ДИХАЛЬНІ ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУГИ У ДИТИНИ ПІД ЧАС ГУЧНИХ ЗВУКІВ, ЩО ЛЯКАЮТЬ

{C}·                Подихати з гучним видихом (можна видихати відкритим ротом).

{C}·                Пускати мильні бульбашки щоб стимулювати потужний видих.

{C}·                Співати пісні або здувати щось легке з долоні/твердої поверхні.

ВІДВОЛІКАЛЬНІ ВПРАВИ ДЛЯ ЗНЯТТЯ НАПРУГИ У ДИТИНИ ПІД ЧАС

 ГУЧНИХ ЗВУКІВ, ЩО ЛЯКАЮТЬ

{C}·                Слухати аудіоказку в навушниках.

{C}·                Смоктати льодяник або сухофрукт або жувальну цукерку/гумку.

{C}·                На кожний гучний звук промовляти дражнилку на російську армію.